Ми дорогами йшли важкими,
Стежками крутими,
Тут прірва внизу,
А там гора величава
І все перепони, і перепони перед нами,
Але надія зустрітися все ж не згасала.
І ось наче доля всміхнулась,
Ми стільки літ не знайомі- зустрілись.
Зустрілись. І що ж?
Вона насміялась над нами:
Кохати не маємо права-
Любов ти всю Богу віддав, бо монах,
А я? Жінка з дитиною на руках,
Без надії не можу любити.
Стоїмо посеред того путі
І не знаємо: куди ж нам іти?
Чи прямо- разом?
Чи розійтися в різні боки?
Доля наша мудрує,
Ми її рішення ждем.
Скільки так будем стояти і чекати?
Ніхто не може нам сказати.
Серця наші стукочуть: зведи, зведи…
І по дорозі щастя і любові нас поведи.
Невже та дорога для інших?
Боже! Помилуй, прости і благослови!
1993 р.